Ліси під тиском і під захистом: досвід Швейцарії проти провалів у Карпатах

Коли йдеться про клімат, біорізноманіття або захист водних ресурсів, роль лісів є визначальною. Вони утримують вуглець, регулюють температуру, стабілізують ґрунт і забезпечують домівки для мільйонів живих істот. Але саме ліси — одна з найвразливіших зон екологічної політики. Тут перетинаються інтереси економіки, місцевих громад і глобальної відповідальності. Дві країни — Швейцарія та Україна — мають спільні природні риси: гори, річки, змішані ліси. Але шлях, яким вони управляють цим багатством, радикально відрізняється.

Швейцарія: ліс як національна система безпеки

Понад третина території Швейцарії вкрита лісами. Для альпійської країни це не просто природна окраса, а інфраструктура безпеки. Ліси запобігають зсувам, лавинам, повеням, утримують воду у високогір’ї. Тому з XIX століття в країні сформувалася система охорони лісів як стратегічного ресурсу.

Лісове господарство тут переважно децентралізоване. Кожен кантон має власну лісову політику, але діє в межах федерального закону про ліси. Близько 70% лісів належить муніципалітетам або громадським організаціям. Приватні ліси — під суворим державним наглядом.

Ключова риса — інтегроване управління. План кожної вирубки узгоджується з екологами, громадами та лісовими інспекціями. Системи цифрового моніторингу дозволяють відстежувати стан дерев, ризики хвороб, рівень біорізноманіття. Замість охорони — постійна співпраця між лісниками, науковцями, туристичними службами й місцевими жителями.

Значна частина швейцарських лісів сертифікована за стандартами FSC. Це означає не лише екологічну сталість, а й прозорість економічної діяльності — від того, як зрубали дерево, до того, де воно використане.

Карпати: зелена межа, яку проривають

Карпати — найбільший гірський масив України, серце її лісового багатства. Тут розташовані унікальні букові праліси, внесені до списку ЮНЕСКО, місця проживання рисі, бурого ведмедя, чорного лелеки. Але замість стратегії захисту — десятиліття хаосу, корупції та нищення.

Понад 60% лісів у регіоні належать державі, якою управляють через систему лісгоспів. Саме тут зосереджена найбільша кількість порушень. Санітарні рубки нерідко використовуються як прикриття для масштабного вирубування здорових дерев. Деревина вивозиться без електронного обліку, з фальшивими документами, іноді — у змові з місцевими чиновниками.

За даними екологічних організацій, щороку Україна втрачає тисячі гектарів лісів незаконно. І хоча уряд упровадив електронний облік деревини, система працює фрагментарно. Відсутність громадського контролю, низька довіра до судової системи та застарілі лісові кадастри лише ускладнюють ситуацію.

Швейцарська модель: чого можна навчитись

На відміну від України, у Швейцарії громади — не спостерігачі, а повноцінні менеджери лісових територій. У багатьох гірських селах ліс — джерело прибутку, але й соціальна відповідальність. Фінансування йде не тільки з продажу деревини, а й із компенсацій за екосистемні послуги: охорону біорізноманіття, збереження природних ландшафтів, боротьбу з кліматичними ризиками.

Лісові служби діють не за наказами згори, а як сервіс — консультують, навчають, проводять просвітницькі заходи. Рішення ухвалюються спільно, а цифрові технології дають змогу уникати маніпуляцій і дублювання.

Водночас у Швейцарії діє закон про заборону зменшення площі лісу: кожна вирубка має бути компенсована новими насадженнями. Порушення — штрафи, кримінальні справи, втрата ліцензії. І це не паперові норми: швейцарська правова система забезпечує їхню реальну дію.

Україна: перші кроки, які треба захистити

Попри системні проблеми, в Україні з’являються позитивні сигнали. У деяких громадах Карпат створено лісові кооперативи, які впроваджують практику сталого управління. Активісти й молодь організовують моніторинг вирубок, запускають карти супутникового нагляду, змушують лісгоспи звітувати.

Запровадження електронного обліку деревини стало першим важливим кроком до прозорості. Так само й ініціатива з оновлення лісового законодавства, яка вперше передбачає участь громад у плануванні рубок, захисті заказників та моніторингу змін.

Але всі ці зрушення — крихкі. Без повноцінного реформування галузі, без незалежного екологічного контролю, без цифровізації на рівні всієї країни — реальні зміни залишатимуться точковими.

Висновок: ліс — не ресурс, а фундамент

У ХХІ столітті ліс — це не просто дрова, меблі або прибуток від експорту. Це кліматична стабільність, захист вод, місце для життя людей і тварин. Швейцарський приклад показує, що навіть у країні з високими витратами на робочу силу й складною географією можна побудувати систему, де ліс зберігається, дає прибуток і повагу.

Україна має ресурс і знання, але їй потрібна політична воля, інституційна реформа і довіра громад. Бо коли зникає ліс — зникає не тільки природа. Зникає шанс на стійке майбутнє.

Джерела:

– Федеральне відомство з охорони довкілля Швейцарії (BAFU)

– FSC Switzerland: лісова сертифікація

– Державне агентство лісових ресурсів України, звіти за 2023

– ГО “Екологія. Право. Людина”

– WWF Україна

– Аналітика ГО “Лісова варта”